Abstract
Чорнобильська зона відчуження є складною соціо-еколого-техногенною системою, управління якою здійснюється в умовах зростаючих екологічних ризиків, зумовлених деградацією екосистем, накопиченням радіоактивно забрудненої біомаси та впливом воєнних чинників. Сучасна модель управління, сформована як реакція на наслідки аварії, неповною мірою відповідає новим викликам, що актуалізує необхідність її трансформації у контексті сталого розвитку. Дослідження базується на системному та інституційному аналізі нормативно-правових актів України, міжнародних стандартів у сфері екологічної та радіаційної безпеки та підходів до управління ризиками. Використані методи аналізу, синтезу та порівняння дозволили оцінити ефективність існуючої системи управління ЧЗВ. Встановлено, що ключові інституційні виклики пов’язані з відсутністю ризик-орієнтованого підходу, недостатньою міжвідомчою координацією, обмеженим використанням цифрових технологій моніторингу та слабким застосуванням інструментів публічного і екологічного аудиту. Домінування реактивного управління знижує здатність системи до попередження екологічних загроз. Обґрунтовано, що забезпечення сталого розвитку ЧЗВ потребує переходу до ризик-орієнтованої моделі управління, інтеграції цифрових технологій, посилення інституційної взаємодії та ролі аудиту як ключових напрямів підвищення ефективності державної політики та екологічної безпеки.