Abstract
Діадромні життєві цикли — зокрема анадромні, катадромні та амфідромні форми — передбачають обов’язкові онтогенетичні міграції через безперервну екосистему прісноводних, солонуватих естуарних та/або морських пелагічних зон. Прискорення антропогенних кліматичних змін піддає ці види комплексному впливу численних стресових факторів, включаючи морські теплові хвилі, закислення океану та поширену гіпоксію. Це робить їх важливими міжекосистемними біоіндикаторами, абсолютні фізіологічні та адаптаційні межі яких досі залишаються критично недостатньо вивченими.
У цій роботі пропонується концептуальна зміна парадигми: замість того, щоб розглядати ці таксони виключно як пасивні жертви природоохоронної кризи, наукова спільнота повинна використовувати їх як проактивні геномні та поведінкові моделі кліматичної стійкості завдяки їхній високій внутрішній фенотиповій пластичності та вираженим локалізованим мікроеволюційним адаптаційним можливостям. Представлена концептуальна схема узагальнює, яким чином діадромні види риб можуть стати перспективними модельними організмами для дослідження кліматичної адаптації за різних кліматично зумовлених сценаріїв.
Зрештою, використання діадромних видів як функціональних біологічних моделей створює емпіричну основу для оптимізації економічної ефективності інвестицій у кліматично стійку цивільну інфраструктуру, збереження життєво важливих екосистемних послуг природного капіталу та розшифрування точних генетичних механізмів, необхідних для створення сталих систем аквакультури задля забезпечення глобальної продовольчої безпеки.