Abstract
Чотири десятиліття досліджень Чорнобильської катастрофи дали ґрунтовні знання про радіологічне розповсюдження, трансформацію екосистем та наслідки для здоров'я. Суб'єктивний досвід людей, що мешкали в радіоактивно забрудненому краї або були звідти виселені, залишається теоретично малодослідженим. Соласталгія - психологічний дискомфорт, зумовлений небажаними змінами домашнього середовища під час перебування в ньому, є продуктивною концептуальною основою.
У дослідженні проведено систематичний міждисциплінарний огляд літератури з екологічної психології, соціології катастроф та ядерних гуманітарних наук, доповнений технічними звітами МАГАТЕ та свідченнями постраждалих. Обмеженість аналізу переважно англомовними джерелами визнана суттєвим методологічним обмеженням.
Виокремлено три часові фази соластальгічного досвіду: ідеологічна та топофілічна прив'язаність до Прип'яті до катастрофи; відчуження після евакуації серед переміщених мешканців і самоселів; сучасний стан, сформований темним туризмом, відновленням дикої природи та успадкованим горем. П'ять ознак відрізняють ці фази від аграрного та кліматичного варіантів соласталгії: невидимість і інструментальна опосередкованість загрози; бюрократичний, а не екологічний характер просторових меж; міжпоколінна тривалість забруднення; інституційна зрада як конститутивний елемент; незбагненна стійка прив'язаність до місця, засвідченого небезпечним. Ця сукупність визначається поняттям «радіаційна соласталгія». Вказане поняття розширює теорію соласталгії на контексти ядерних катастроф та має наслідки для визначення успіху екологічної реставрації на забруднених територіях.