Abstract
Морська вітроенергетика є важливою складовою глобальних стратегій декарбонізації; однак її довгострокова сталість залежить від вирішення проблем екологічного впливу та управління матеріалами після завершення строку експлуатації. У цьому дослідженні критично оцінено екологічну сталість систем морських вітрових турбін із поєднанням підходів морської екології та принципів економіки замкненого циклу. Було проведено структурований огляд літератури з використанням баз даних Scopus і Web of Science, зосереджений на рецензованих дослідженнях, опублікованих у 2020–2026 роках. В огляді узагальнено дані щодо екологічних взаємодій, пов’язаних із морськими вітровими електростанціями, проблем сталості полімерних композитів, армованих волокнами, що використовуються у лопатях турбін, стратегій економіки замкненого циклу та технологій перероблення.
Результати свідчать, що морські вітрові електростанції забезпечують значні кліматичні переваги порівняно з виробництвом електроенергії на основі викопного палива, хоча екологічні порушення можуть виникати протягом усього їхнього життєвого циклу. Будівельні роботи можуть впливати на морських ссавців і риб через підводний шум та ресуспендування донних відкладів, тоді як на етапі експлуатації можливі як ризики, зокрема зіткнення птахів, так і потенційні екологічні переваги, включно з формуванням штучних рифів. Водночас зростання обсягів відходів лопатей після завершення строку їх експлуатації становить суттєвий виклик для сталого розвитку, оскільки термореактивні композити мають обмежену придатність до перероблення.
Механічне перероблення залишається найбільш зрілою технологією, тоді як термічні та хімічні підходи забезпечують вищий потенціал відновлення матеріалів, але стикаються з економічними й технологічними обмеженнями. Стратегії економіки замкненого циклу, що передбачають продовження строку служби, повторне використання, проєктування з урахуванням замкненого циклу та застосування передових технологій перероблення, можуть підвищити ресурсну ефективність. Досягнення справді сталого розвитку морської вітроенергетики потребує інтегрованих підходів, які одночасно враховують пом’якшення зміни клімату, збереження біорізноманіття та управління ресурсами за принципами замкненого циклу. Отже, міждисциплінарна співпраця та інновації у сфері композитних систем, придатних до перероблення, є необхідними для забезпечення довгострокової сталості морської вітроенергетики.