Abstract
https://www.youtube.com/watch?v=WEam4rmV73E
Вступ: дана стаття присвячена вивченню актуального стану проблеми підвищення ефективності лікування хворих із розривами внутрішньочерепних артеріальних аневризм шляхом розробки засобів корекції ускладнень, уточнення показів, термінів і методів хірургічного лікування на підставі аналізу динаміки клінічних, ангіометричних періопераційних показників.
Мета: визначення актуальних питань і напрямів досліджень лікування аневризматичної хвороби головного мозку.
Методи дослідження: проведено аналіз літературних джерел за останні 15 років із застосуванням медичних баз MEDLINE, Google scholar, Researchgate, присвячених діагностиці та лікуванню хворих з внутрішньочерепними артеріальними аневризмами і опрацьовано власні проспективні дані, отримані при лікуванні 184 хворих з аневризматичними крововиливами в порожнину черепа.
Результати: ускладненнями в хворих із розривами внутрішньочерепних артеріальних аневризм найчастіше є: ангіоспазм (37,2%); внутрішньомозкові та внутрішньошлуночкові крововиливи (27,6%); вторинна ішемія головного мозку (22,2%); інтраопераційні ускладнення (9,1%); повторний розрив аневризми (6,5%). Вірогідними критеріями прогнозу несприятливого перебігу післяопераційного періоду є проведення операції по виключенню аневризми у хворих з високим ступенем за шкалою Hunt-Hess (>2,7±0,2) і за шкалою WFNS (>2,1±0,2). В гострому періоді (1-14 доба) післяопераційна летальність при транскраніальних втручаннях (16,2 %) різниться порівняно з групою емболізацій (10,2%). Інтраопераційний церебральний ангіоспазм є провідним фактором несприятливого перебігу хірургічного втручання та перебігу захворювання, зумовлюючи зростання летальності при його розвитку до 27,8% та унеможливлюючи успішну операцію у 38,8% випадків. Незалежно від термінів проведення операції, несприятливим критерієм є достовірне (р˂0,05) зменшення діаметру середньої мозкової артерії на момент завершення операції порівняно з її початком в середньому на 30,1% на противагу сприятливому перебігу, коли спостерігається недостовірне (p>0,2) звуження артерії в середньому на 8,4%. Рекомендованими є рання госпіталізація хворих із розривами внутрішньочерепних артеріальних аневризм, проведення транскраніальних втручань в термін 10,5–14,3 діб, та ендоваскулярних втручань в першу добу, що дозволяє досягти найкращого клінічного результату. При можливості виконання операції кожним з методів, рекомендованим є проведення ендоваскулярних емболізацій, оскільки середній ліжко-день є статистично вірогідно коротшим (p<0,01), ніж після проведення транскраніальних втручань.
Висновки: протягом 2008-2018 років на базі КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» хірургічне лікування проведено з приводу 789 внутрішньочерепних артеріальних аневризм. Післяоперацйна летальність зменшилась з 29.9% у 2008 році до 8,2% у 2018. Переваги ендоваскулярного лікування в ранні терміни крововиливу та вища радикальність виключення аневризм мікрохірургічним методом отримали теоретичне обґрунтування та клінічне підтвердження. Наведені літературні, клінічні та інструментальні дані розширюють розуміння патогенезу ускладнень при розривах внутрішньочерепних артеріальних аневризм та розкривають їх прогностичну значущість. Вибір оптимального терміну і методу операції є дієвими засобами зниження рівня післяопераційної летальності при аневризматичних внутрішньочерепних крововиливах. Нами розроблений і впроваджений новий спосіб встановлення ступеня тяжкості інтраопераційного ангіоспазму та оптимізований підбір параметрів спіралей для безпечної і ефективної емболізації церебральних аневризм.