Abstract
Статтю присвячено визначенню права, застосовного до відносин щодо віртуальних активів як різновиду цифрових речей, нового об’єкта цивільних прав, запровадженого статтею 202 проекту Цивільного кодексу України. Децентралізованість та анонімність криптоактивів ускладнюють територіальну локалізацію правовідносин, а цифрове середовище надає їх обороту транскордонного характеру, унаслідок чого класичні колізійні прив’язки втрачають здатність відображати правову природу таких об’єктів. Метою дослідження є аналіз положень про вибір права щодо цифрових речей, передбачених Книгою восьмою «Право приватне міжнародне» проекту Цивільного кодексу України, вивчення міжнародного та іноземного досвіду, виявлення прогалин у зазначених положеннях і формулювання пропозицій щодо їх удосконалення. Критично оцінено доктринальні позиції щодо незастосовності норм права до децентралізованих активів і концепцію lex cryptographica та обґрунтовано принципову відмінність технічних приписів від норм права. Проаналізовано «каскад» колізійних факторів статті 5 Принципів УНІДРУА щодо цифрових активів та приватного права, спільний з Гаазькою конференцією проєкт «Цифрові токени», а також висновки Правової комісії Англії та Уельсу щодо омнітериторіальності децентралізованих систем розподіленого реєстру, за якої прив’язка до найбільш тісного зв’язку перетворюється на пошук «найменш примарного зв’язку». Досліджено моделі Уніфікованого комерційного кодексу США, законодавства Іспанії, Ліхтенштейну та Німеччини і встановлено залежність обсягу колізійного регулювання від мети відповідного законодавця.
Виявлено, що вітчизняний законодавець згадує віртуальні активи лише у статті 1847 проекту Цивільного кодексу України, причому ця норма є субсидіарною, використовує неузгоджений з іншими книгами термін і не охоплює peer-to-peer правочинів та операцій на децентралізованих платформах. Обґрунтовано, що за методологією українська модель тяжіє до односторонніх прив’язок іспансько-ліхтенштейнського типу, проте за метою відрізняється від них, оскільки спрямована на нагляд за постачальниками послуг і виконання стандартів FATF. Запропоновано доповнити статтю 1903 проекту Цивільного кодексу України підставами підсудності за місцезнаходженням постачальника послуг і набувача- резидента та розробити прив’язки, які безпосередньо, а не субсидіарно врегулюють вибір права для peer-to-peer договорів і операцій на децентралізованих платформах.