Abstract
У статті проаналізована українська кримінальна процесуальна регламентація допиту експерта, з'ясований досвід інших держав у регулюванні цього виду судового допиту, а також окреслені напрями удосконалення чинного вітчизняного регулювання одержання показань експерта в суді.Звернено увагу на те, що в українській процесуальній та криміналістичній літературі висловлені різні позиції щодо мети допиту експерта.Одні автори трактують її вузько, зводячи лише до роз'яснення висновку експерта, інші дослідники вбачають мету судового допиту експерта ще й у доповненні його висновку, решта -тлумачать мету цього різновиду судового допиту ще ширше, доповнюючи попередні позиції уточненням показань експерта.На практиці судовий виклик експерта на допит переважно відбувається з метою роз'яснення його висновку.Констатовано, що унормована у ч. 1 ст.356 КПК України мета допиту експерта не корелюється зі змагальним порядком його проведення, у ній не врахована можливість спростування достовірності висновку експерта, а радше відповідає одноосібному проведенню цієї процесуальної дії судом за взірцем кримінального провадження держав континентальної системи права.Аргументовано, що вітчизняне унормування порядку проведення допиту експерта істотно відрізняється від регламентації судового допиту свідка.Перше.Якщо в одержанні свідоцьких показань у суді чітко закладені основи прямого і перехресного допиту, то правила судового допиту експерта не відзначаються ясністю, точністю, доступністю для розуміння та реалізації.