Abstract
Статтю присвячено дослідженню правового регулювання обов’язкового призначення судових експертиз у кримінальному провадженні, аналізу еволюції відповідних положень кримінального процесуального законодавства України та визначенню напрямів їх удосконалення. Досліджено розвиток інституту обов’язкового призначення судової експертизи від КПК України 1960 року до чинного КПК України. Встановлено, що положення ч. 2 ст. 242 КПК України значною мірою відтворюють перелік випадків, передбачений ст. 76 КПК України 1960 року, із незначними змінами, які були зумовлені передусім розвитком кримінального законодавства. Проаналізовано нормативно визначені випадки обов’язкового призначення судової експертизи, а також судової практики Верховного Суду України, якою фактично сформовано додаткові випадки необхідності проведення експертних досліджень у кримінальних провадженнях щодо незаконного обігу наркотичних засобів, незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, радіоактивними матеріалами, а також виготовлення або збуту підроблених грошей і державних цінних паперів. Відзначено, що сучасна практика застосування кримінального процесуального законодавства свідчить про існування категорії фактично обов’язкових судових експертиз, проведення яких прямо не передбачене КПК України, однак є необхідним для встановлення обставин, що входять до предмета доказування, або ознак предмета кримінального правопорушення. До таких експертиз можна віднести, зокрема, комп’ютерно-технічні, мистецтвознавчі та інші види експертних досліджень, без проведення яких неможливо встановити юридично значущі обставини кримінального провадження. Зроблено висновок, що подальше вдосконалення ч. 2 ст. 242 КПК України може здійснюватися двома шляхами: розширенням переліку випадків обов’язкового призначення судової експертизи або закріпленням загального критерію її обов’язковості.