Abstract
Відзначається, що агресія з боку Російської Федерації стала суттєвою несподіванкою для українського суспільства, а сучасний російсько-український конфлікт має офіційний статус АТО, але, на жаль, це єдина можливість охарактеризувати «гібридну війну» на правовому рівні.
Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, констатуємо, що загалом у політичній науці обмаль наукових розвідок щодо поняття «гібридна війна». Застосовуючи системний та історичний підходи до аналізу поняття «гібридна війна», наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення зазначеного явища. Указано, що для вирішення конфліктних питань або задоволення геополітичних інтересів виступати відкрито для держави-агресора стало досить невигідним в економічному та небезпечним у політичному плані, тому наприкінці XX ст. людство зіткнулося з новим способом ведення збройних конфліктів, що отримало неофіційну назву «гібридною». Цей термін пояснює нову військову стратегію, яка поєднує в собі «звичайну війну», «малу війну» та «кібервійну» і служить для поєднання дій із залученням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобів інформаційної війни.
Застосовуючи сучасні підходи до вивчення феномену «гібридної війни», інтерпретуємо це явище як сукупність заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного та інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. При цьому важливе значення має відсутність необхідності в розробці нових систем зброї й військової техніки. Гібридна війна включає реалізацію комплексу гібридних загроз різного виду, а саме: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, у ході яких використовують інноваційні технології для протидії військовій силі супротивника, такі як масовані кібератаки, підривні дії в енергетичній, економічній сферах тощо.
Зазначено, що відмінність між класичними війнами та гібридними полягає не лише в способі їх ведення, а й у засобах та цілях, які переслідує агресор, оскільки метою «гібридної війни» є не контроль території, а економічна та політична дестабілізація держави, тримання в страху населення в цілому, яке проживає за межами безпосереднього конфлікту. Дестабілізація країни в усіх цих аспектах удається завдяки терористичним і диверсійним актам, активній пропаганді серед місцевого населення, ведення повномасштабних бойових дій на певній території країни, а кінцевою метою є схилення легального уряду країни до вигідних для агресора дій або його зміни. Усі вищевказані етапи підготовки та реалізації військових дій неможливі без участі засобів масової комунікації, які безпосередньо є технологічним інструментом організації та проведення «гібридних війн».