Abstract
У сучасних міжнародних відносинах одним із найгостріших і найтриваліших конфліктів є Палестинська проблема, витоки якої вбачаємо глибоко в історії. Отже, після посилення сіоністського руху в першій половині ХХ ст. почалась активна імміграція євреїв, що викликало невдоволення в арабів. Декларація Бальфура, яка фактично проголосила підтримку Англії, створення єврейського національного осередку в Палестині ще більше загострили мусульман і підштовхнули їх до військових дій. Результатом такої політики були криваві бунти 1920-х рр., події 1930-х. Після проголошення незалежності Ізраїлю (14 травня 1948 р.) конфронтація отримала нові, більш політизовані ознаки. Незважаючи на численні мирні угоди, укладені за участю впливових міжнародних суб’єктів, до кінця ХХ ст. палестинське питання залишалося невирішеним. Отже, на початку XXI ст. палестинсько-ізраїльська опозиція, що має давнє історичне походження, і досі залишається ефективною. Незважаючи на територіальну обмеженість ведення дій, палестинське питання привертає увагу всієї світової спільноти, зокрема, тим, що має також глибоке етнічнорелігійне коріння. Ураховуючи гостроту етнічних і релігійних протистоянь у сучасному світі, їх наслідки не лише для ворогуючих сторін, а й для інших міжнародних акторів, вивчення питання формування та розвитку Палестинської проблеми є надзвичайно актуальним. У статті описано процеси та події, які зумовили формування Палестинської проблеми, цілі учасників конфлікту, основні події. Здійснено комплексний аналіз процесу формування й розвитку палестинської проблеми в середині – другій половині ХХ ст. Визначено суть міжнародних відносин і міжнародних конфліктів у трактуванні сучасною наукою.