Вікова та породна сприйнятливість собак за трихурозу

Пес свійський (Canis lupus familiaris Linnaeus, 1758) або собака свійська, відіграє роль важливого резервуару численних кишкових паразитів, які є потенційними джерелами інвазії як для людей, так і для диких й інших домашніх тварин. Тому вивчення поширення гельмінтозів собак на території різних областей України вважається одним з важливих елементів у забезпеченні епізоотичного благополуччя з паразитарних захворювань як тварин, так і людей. Метою роботи було встановити особливості вікової та порідної сприйнятливості собак за трихурозної інвазії на території міста Полтава. Роботу виконували упродовж 2021‒2023 років на базі лабораторії паразитології Полтавського державного аграрного університету. Дослідження проводили на тваринах п’яти вікових груп (до 6 місяців, 6‒12 місяців, 1‒3 роки, 3‒6 років, старше 6-річного віку) та чотирьох групах собак, сформованих за породною ознакою (службові, мисливські, декоративні, безпородні й метиси). Копроовоскопічні дослідження здійснювали за використання загальноприйнятих флотаційних методик. Дослідженнями встановлено значне розповсюдження трихурозної інвазії собак на території міста Полтава за екстенсивності інвазії 19,8 %. У віковому аспекті хворобу найчастіше виявляли у тварин віком від 6-ти до 12 місяців (ЕІ – 31,2 %), а найменше – у собак старше 6 років (ЕІ – 10,0 %). З-поміж чотирьох груп тварин, сформованих за породною ознакою, найбільша частка хворих на трихуроз зафіксована серед безпородних собак та метисів – 34,6 % за ЕІ – 6,9 %, а найменша – серед собак декоративних пород – 13,2 % за ЕІ – 2,6 %. З-поміж собак мисливських пород найбільш інвазованими виявилися лабрадор ретривер і такса (ЕІ – 2,2 і 1,1 % відповідно), а найменше – курцхаар (ЕІ – 0,4 %). Серед собак службових та робочих пород найбільш ураженими збудником трихурозу були ротвейлер і німецька вівчарка (ЕІ – 1,0 і 0,9 % відповідно), а найменше – боксер, кавказька вівчарка і доберман пінчер (ЕІ – 0,2 %, 0,2 % і 0,3 % відповідно). Серед собак декоративних пород найбільш ураженими були мопс і той-тер’єр (ЕІ – 0,7 і 0,5 % відповідно). Натомість у собак породи пінчер хворобу не реєстрували взагалі. Отримані дані мають як теоретичну, так і практичну цінність для фахівців ветеринарної медицини, оскільки дозволяють прогнозувати епізоотичне благополуччя щодо трихурозу собак на окремих територіях та розробляти науково обґрунтовані заходи щодо профілактики чи подолання вже існуючих осередків захворювання серед інвазованого та сприйнятливого поголів’я собак.