Abstract
Метою статті є реконструювати процес налагодження контактів між Закарпатською реформатською церквою та органом нової радянської влади – Радою у справах релігійних культів (РСРК), визначення так званої контактної особи між державою та конфесією, а також наслідки безуспішних виборів такої особи. Методологія дослідження базується на аналізі маловідомих і невідомих архівних джерел Синодського архіву Реформатської церкви Угорщини, Державного архіву Закарпатської області та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в українських дослідженнях історії церков проблематика реформатів Закарпаття досліджувалася лише частково і не в хронологічній послідовності, хоча загалом історії протестантів приділялася широка увага. Висновки. Авторка дійшла висновку, що після приходу радянських військ на Закарпаття церковна структура реформатів (кальвіністів) зазнала значних втрат, оскільки з трьох пробстів (благочинних) місце служби залишили двоє, а зі 113 священників – 25. Орієнтовно 20–25 % членів релігійних громад (чоловіків) депортували, повідомляючи, що нібито ведуть їх на триденні відновлювальні роботи. Хаотичність ситуації посилило й те, що Рада у справах релігійних культів не дозволила в 1946 році державну реєстрацію реформатів, поки вони не мають так званого обласного уповноваженого. Очевидно, що РСРК не володіло інформацією ні стосовно структурної побудови реформатів, ні стосовно їх адміністративно-територіального поділу, ні стосовно кількості вірян. Коли ж відбулися вибори обласного уповноваженого, проблема виникла через те, що його особу не узгодили з уповноваженим у справах релігій у Закарпатській області. У відсутності погоджувальних консультацій органи влади вбачали удар по своєму авторитету, тож РСРК вирішила відновити його так, що визнала недійсними результати виборів й одночасно доручила КДБ організувати стеження за обраним Іштваном Дьорке та близькою до нього організацією «Коло східних братів». КДБ кваліфікував діяльність І. Дьорке як антидержавну. Рада у справах релігійних культів бажала бачити обласним уповноваженим Дюлу Барі, оскільки вбачала в ньому не просто компромісну фігуру, а й людину, яка буде служити інтересам влади. Зрештою, РСРК також визнала, що не має достатньо інформації стосовно реформатів, тож розпочала процес їх повного перепису, не виключаючи і можливості злиття реформатської церкви із Всесоюзною радою Євангельських християн-баптистів.