Abstract
Мета роботи. На основі загальної характеристики приватного житлового фонду Вінниці доби непу дати відповідь на питання: «Що відбувалося із соціальним капіталом вінницької громади в нових радянських суспільно-політичних умовах?». Методологія. Теоретичною основою статті є погляди Дж. Коулмена на соціальний капітал як результат вільної та раціональної діяльності індивідів для досягнення власної вигоди. Наукова новизна. Охарактеризовано приватний житловий фонд Вінниці доби непу, що складався з денаціоналізованої та новозбудованої частин. Розглянуто ступінь оприявнення соціального капіталу вінницької громади на прикладі формування приватного житлового фонду міста. Висновки. За доби непу вінницькі практики вирішення житлової кризи підтвердили активність соціального капіталу міської громади, попри зміни суспільно-політичного ладу. Необхідність вирішувати життєво важливу проблему всіх пересічних вінничан привела до консенсусу між владою та громадою. У місті досить швидко та раціонально пройшла денаціоналізація житлового фонду, влада виділила значну кількість земельних ділянок для приватного будівництва, а забудовники емпірично визначили критично можливу межу розмірів індивідуальної забудови, щоб уникнути 10 % натурального житлового податку. Приблизно 80 % міських житлових приміщень доби непу можна прив’язати до приватних ініціатив (разом із приблизно десятком кооперативних будинків). На відміну від лівобережних та південних промислових міст України, де розвивалося активне державне та відомче будівництво, вінничани могли розраховувати лише на себе. Вони продовжували підтримувати міцні горизонтальні соціальні зв’язки, що підтверджується числом успішних рішень про денаціоналізацію житла, практиками виживання «колишніх» і «позбавленців», які ніби розчинялися в приватному секторі від пильності влади, а також будівництвом за допомогою толоки.