Abstract
Мета дослідження – проаналізувати стан та проблеми розвитку санітарної справи на Волині в роки нової економічної політики (1921–1928 рр.). Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, об’єктивності, а також загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціальні історичні методи (історико-порівняльний, історико-статистичний, історико-системний). Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні розвитку санітарної справи на Волині у період НЕПу, залученні нових архівних документів для розкриття теми. Висновки. Санітарна справа на Волині у період НЕПу (1921–1928 рр.) розвивалася повільно, що пов’язано насамперед із наслідками громадянської війни. Загалом санітарно-гігієнічний стан у цьому регіоні був задовільним, поступово поліпшувався. Відбувалася боротьба з епідеміями (тифу, холери, туберкульозу та ін.), венеричними захворюваннями, а також проводились відповідні профілактичні заходи з боку санітарних органів. Однак залишалися проблеми недостатнього фінансування санітарної справи, незначної кількості особового складу та ін. Важливо зазначити, що розвиток санітарної справи у регіоні вимагав збільшення штатних лікарів-спеціалістів. Можна вважати задовільною також агітаційну, роз’яснювальну роботу, що проводилася органами санітарної просвіти для подолання епідемій. Огляд окремих лікувальних і дитячих закладів Житомира показав наявність санітарно-гігієнічних проблем. Кількість пацієнтів з певними інфекційними захворюваннями почала збільшувалася, зокрема, хворіли на венеричні захворювання. Актуальним було питання щодо обліку захворюваності на гострі інфекційні хвороби. Не менш важливим – завдання, що стосувалося утримання в чистоті торговельних місць на базарах. Потрібно було вирішувати й інші проблеми забруднення населених пунктів регіону. Санітарна справа на Волині, як і в Україні загалом, у названі роки потребувала постійної державної підтримки.