Abstract
Мета статті – на основі наявних архівних джерел простежити зміни, що відбувалися у системі педагогічних закладів вищої освіти у роки хрущовської «відлиги», з’ясувати причини, які зумовили ці перетворення, а також встановити їх результативність. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, системності та всебічності, проблемно-хронологічний та діахронний методи. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно показано проблеми створення, реорганізації та ліквідації педагогічних ЗВО у середині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Висновки. Упродовж 50-х – першої половини 60-х рр. ХХ ст. кількість педагогічних закладів освіти зменшилася із 47 до 33. У середині 50-х рр. кількісні зміни відбувалися за рахунок закриття частини учительських інститутів або реорганізації їх у педінститути. Такі зміни були зумовлені переходом до політехнічного навчання у середній школі, що вимагало підвищення рівня підготовки вчителів. Невдовзі чинні педінститути почали укрупнювати задля зміцнення їх навчально-матеріальної бази та забезпечення науково-педагогічним кадрами належної кваліфікації. Частину факультетів педінститутів приєднали до факультетів університетів, аргументуючи це тим, що вони мали незначну кількість студентів. Водночас практика показала, що це був хибний крок, адже педінститути давали ґрунтовну професійну підготовку, насамперед її практичну складову. Пізніше влада визнала свої помилки і відновила більшу частину факультетів. Виникає питання щодо доцільності руйнування потужного Харківського педінституту і створення на його базі педінститутів фізичного виховання та іноземних мов. Останній з них невдовзі приєднали до Харківського університету, а педінститут фізичного виховання функціонував близько 5 років, після чого знову став педінститутом.