Abstract
Метою статті є вивчення прагнення українців зберегти свою власну національно-духовну ідентичність у процесі впровадження КПРС – КПУ нової радянської обрядовості в роки хрущовської «відлиги» та розгортання брежнєвського «застою». Методологія дослідження. Під час здійснення дослідження застосовано конкретні наукові методи, зокрема аналітико-логічний, історико-системний, пояснення, пошуку, синтезу, співставлення та комплексного добору. У роботі також використано метод аналізу – для з’ясування рівня зростання національної свідомості українців. Наукова новизна. У статті аргументовано доведено, що незважаючи на антирелігійну політику КПРС – КПУ, насадження «нової радянської обрядовості», споконвічні церковно-релігійні традиції та звичаї українського народу і надалі залишалися складовою повсякденної культури українців. Висновки. Так, «нові обряди» стали черговою «цеглиною», закладеною комуністами у твердиню денаціоналізації та радянізації українського етносу. Релігійним святам офіційно протиставлялися нові радянські свята. Однак відсоток прихильників церковних обрядів вінчання, хрещення та поховання в середовищі титульної нації УРСР залишався досить високим. Релігійна активність представників українського етносу особливо прослідковувалася під час святкування Різдва, Водохреща, Великодня й інших церковних свят. І хоча кількість прибічників релігійних обрядів у республіці була різною – від меншої на Сході до більшої на Заході, проте християнські цінності всупереч атеїзації продовжували залишатися основою духовного життя абсолютної більшості українців.