Abstract
Аналізується художня модель концепту часу та простору в антиутопічному жанрі другої половини XX століття. Розглянуті різні позиції вчених щодо просторово-часових вимірів. У результаті визначено, що час є провідним у хронотопі й частіше виступає минулим. Він відрізняється багатоваріантністю, альтернативністю в реалізації однієї й тієї ж долі, однієї й тієї ж події. Концептуально час володіє загальною властивістю, він умовний, створений людиною. Простір в антиутопії завжди обмежений. Найчастіше він охоплює територію материка, острова, держави, міста або будинку головного героя. Отже, місце дії в антиутопіях завжди замкнуто географічно. Особлива увага приділяється новим структурним елементам хронотопу, що не досліджувалися раніше, як-от: інформаційний хронотоп, внутрішній хронотоп.