Abstract
Послідовне художнє самовираження поета інтерпретується як жанр „поетичного автопортрета”, що розкривається в рецептивному акті. Портрет Ахматової окреслюється в конотації до парадигми Муза, розглянутої на матеріалі всіх прижиттєвих поетичних збірок письменниці. Апеляція до античних зразків та поетична манера їхнього опрацювання вписується в естетичний канон поетики Срібної доби. Однак в її текстах означена парадигма присутня наскрізно, що вказує на особливість цього прийому як специфічної форми міфотворення. Висновується, що ахматівська муза, сформована на перехресті античної традиції та християнського світогляду, виступає активованою міфологемою, абрисом особистої поетичної фігури автора.