Abstract
В інтерпретаційному форматі розкривається творча лабораторія шекспірівської „Бурі”. На загальну думку критики „Буря” не має конкретних джерел. Дане дослідження, однак, припускає, що Шекспір міг посилатися на базовий концепт та, з цієї перспективи, навіть дуже докладно спиратися на його деталі. Звідси доводиться, що світоглядним імпульсом шекспірівської трагедії можна вважати інтродукцію до „Промови про гідність людини” Джованні Піко делла Мірандоли, створену до забороненої пізніше богословської дискусії відповідної тематики в Римі (1486 р.), де йшлося про можливість морального самовизначення та індивідуальну відповідальність. Накладаючи рядки з трактату Піко на образи й сюжет драми Шекспіра, одразу помічаємо переплетене тривимірне зображення, перехід від абстрактних взаємовідносин до видимих процесів існування та свідомості, фантастичних і реальних водночас. Даний аналіз базується на твердженні, що „Буря” може бути проінтерпретована як інсценування пам’ятних образів Піко. Це припущення релевантне точці зору, згідно з якою Шекспір міг би обрати ідею з Промови чи безпосередньо з уривка цього тексту. Шекспір свідомо йде далі ідей Піко. Якщо цитати з тексту Піко розглянути як підтекст, то відразу стає очевидним, що місце дії, персонажі й дія п’єси засновані на складній концептуальній схемі. Із підтекстом Промови Піко „Буря” являє собою потужний творчий експеримент, розсудливий висновок про унікальність людського життя і заклик до свободи духовного вибору людини. Таким чином, дана розвідка, не вдаючись в обговорення конкретних аспектів п’єси, спонукає до наукової дискусії про її прихований зміст.