Abstract
Стаття присвячена 100-річчю з дня виходу у світ монументальної праці Освальда Шпенґлера „Смеркання Заходу”. Основна увага зосереджена навколо проблем ролі, місця, функцій та методів науки в ситуації мінливості та нестабільності сучасного академічного простору; траєкторії можливого розвитку людського знання в західному світі; розмежування сфер точних та гуманітарних наук, їх взаємодії; протиставлення наукових моделей культури та цивілізації. Виявлено, що задля подолання кризи у науці вчений пропонує залучити ідеї внутрішнього, що дало би змогу механічному світогляду протиставити одухотворену картину світу і цим самим відкрити шлях до проникнення у глибинну внутрішню суть речей. Окреслюються осмислені німецьким вченим поняття знання, розуміння, творчості; наукового досвіду як самопізнання; минулого і майбутнього як вираження окремої людської душі чи культури; ідеї ірраціональних та креативних компонентів дослідження. Аналізується провіденційна модель науки, яку вчений пропонує як спосіб уникнення ймовірних ризиків в умовах цивілізаційної кризи, а також можливий шлях порятунку надбань західної культури.