Abstract
Розглядається зв’язок між першими збірками Павла Тичини „Сонячні кларнети” (1918) та „Плуг” (1920), в яких відбито трагізм історичного помежів’я. Перша збірка вважається не суголосною другій, де знайшов своє місце вірш „На майдані” (1918). Лише у контексті поезій обох збірок виявляється вся потенційна сукупність сказаного в цьому історично достовірному поетичному документі, що інтерпретується у статті як своєрідний ключовий „ланцюг”. Імагологічна суперечність назв („кларнет” і „плуг”) постає свідченням певного розриву цілісності (біфуркації) поетичного світосприйняття, проте – лише на перший погляд. Прочитання даних збірок П. Тичини на перехресті вірша „На майдані” апелює до поняття „металірика”, яке сьогодні розширює зону своїх значень, але, передусім, інтерпретується в значенні „творимої творчості” (теургії).