Abstract
Простежується шлях формування в українській літературі та культурі ХХ–ХХІ століть образу Донбасу. Подано аналіз художніх творів у контексті формування географічних метафор та образних уявлень про Донбас як цілісний соціокультурний простір. Визначено три моделі сприйняття Донбасу в українській літературі. Перша заснована на метафоричному осмисленні образу степу та важкої праці. Вона сформована в українській літературі у перші два десятиліття ХХ століття, зокрема, у творах Спиридона Черкасенка чи Миколи Чернявського. Друга ґрунтується на ідеї героїчної праці та індустріалізації. Її формування припадає на 1920 –1930-ті роки. Це особливо виразно виявилося у художніх та публіцистичних творах, які оприлюднювалися на сторінках журналів „Нова генерація”, „Забой”, а у 1970-х роках – у публіцистиці Петра Шелеста та Олекси Тихого. Третя модель сприйняття Донбасу виникла унаслідок соціальних змін наприкінці ХХ століття. Її основна складова – мотив екзистенційної порожнечі. У статті це простежено на прикладі аналізу творів Сергія Жадана, у публіцистичних виступах Ярослава Грицака та Олени Стяжкіної. Окреслено перспективи опрацювання теми у контексті дослідження пам’яті у сучасній гуманітаристиці.