Abstract
Використовуючи цифрову тривимірну модель газоконденсатного родовища, досліджено вплив щільності сітки нагнітальних свердловин на регулювання процесу обводнення родовища під час нагнітання діоксиду вуглецю в продуктивні поклади на межі початкового газоводяного контакту. Згідно з результатами моделювання встановлено, що видобуток пластової води зі збільшенням щільності сітки нагнітальних свердловин зменшується. У разі використання чотирьох нагнітальних свердловин для нагнітання діоксиду вуглецю в продуктивні поклади накопичений видобуток пластової води на кінець розробки становить 169,71 тис. м3. Зі збільшенням щільності сітки нагнітальних свердловин до 16 одиниць накопичений видобуток пластової води скорочується до 0,066 м3. Такий результат досягається завдяки повнішому охопленню діоксидом вуглецю периметра газоносності та створенню надійного штучного бар’єра між водою й природним газом, який забезпечує ефективне блокування просування пластових вод у газонасичені інтервали продуктивних горизонтів. Зниження активності водонапірної системи зумовлює стабільну експлуатацію видобувних свердловин упродовж тривалішого періоду дорозробки покладу. На основі результатів проведених розрахунків визначено максимальне значення кількості нагнітальних свердловин на момент прориву діоксиду вуглецю до видобувних свердловин, яке становить 6,41 (6) свердловин. Прогнозний ступінь вилучення природного газу для наведеного максимального значення кількості нагнітальних свердловин становить 64,05 %, а в разі розроблення покладу на виснаження – 51,72 %. Результати проведених досліджень свідчать про технологічну ефективність нагнітання діоксиду вуглецю в продуктивні поклади на межі початкового газоводяного контакту з метою зниження активності водонапірної системи та збільшення ступеня вилучення природного газу для умов конкретного покладу.