Abstract
Стаття продовжує дискусію довкола питання походження лейкогранулітової формації побузького гранулітового комплексу та можливості її виокремлення як самостійного стратиграфічного підрозділу – зеленолевадівської світи – у схемі розчленування нижнього докембрію Українського щита (УЩ). У попередній статті [19] наведено дані багаторічних досліджень, зокрема результати державного геологічного картування (ДГК-200), які свідчать про стратигенну природу лейкогранулітової формації. У цій статті розглянуто доводи, які використано в колективній публікації [29] для обґрунтування альтернативних уявлень про утворення лейкогранулітової формації в результаті глибинних процесів. Автори статті [29] вважають, що лейкогранулітова формація має динамометаморфічне походження і виникла внаслідок перетворення породних асоціацій іншого первинного складу. В її формуванні провідну роль відіграли розломи й пов’язані з ними супутні процеси діафторезу й метасоматозу, а вік формації становить 2,03 млрд років.Усі явища, що їх наводять автори [29], вважаючи визначальними в утворенні лейкогранулітової формації, багато дослідників зазначало й раніше, але розглядали як результат вторинних, накладених процесів. У цій статті показано, що площі розвитку лейкогранулітової формації мають на більшій частині території її поширення нелінійні форми, які в структурному та генетичному плані не пов’язані з розломами. Їхні напрямки збігаються лише в межах Голованівського блока, у якому як складчасті, так і розривні структури мають загальне північно-західне простягання. Процеси діафторезу, що фіксуються переважно за перетвореннями в породах темноколірних мінералів, не могли суттєво змінити склад і вигляд лейкогранулітової формації, оскільки в ній домінують лейкократові гнейси. Пов’язані з формацією ультраметаморфічні гранітоїдні утворення мають здебільшого не алохтонну метасоматичну, а автохтонну кристалобластичну природу. З огляду на положення лейкогранулітової формації (зеленолевадівської світи) в розрізі побузького комплексу, її стратиграфічний вік не менший за 3,8 млрд років. Молодші ізотопні датування зумовлені тривалими процесами метаморфізму й ультраметаморфізму аж до 2,0–1,9 млрд років.